Знай, мій друже, дружбі ціну Божу

Знай, мій друже, дружбі ціну Божу
І судом поспішним не гріши.
Гнів, можливо, мить не стерпить гожу,
Виливати злість, то не вірші...

Може, друг твій ненароком злився,
І тебе образив, ти не лай:
Провинився друг... - та повинився,
Ти йому гріха не поминай.

Люди, ми старіти кару маєм,
З плином горя негативу, днів
Легше друзів ми своїх втрачаєм,
Не знаходимо їх поготів.

Якщо вірний кінь, поранив тіло,
Чи спіткнувся, знову, - сам подбай,
Не вини його... - так щастя вчило
З тим конем відчути ад чи рай.

Інших я дотримувався правил,
Бо у слабкості вбачав щей зло...
Скільки друзів кинув та прогавив,
Скільки кращих, кинутих пішло.

Всякого в житті було чимало.
На шляхах гірських та польових
Жалкував я, - як не вистачало
Друзів тих, - загублених моїх!

Всіх тепер не бачити вас лячно,
Тих, що все ж терпіли гонор мій,
Мною, позабуті необачно,
Хто моїх не вибачив глум вій.

Люди, я прошу повірте Богу,
Не соромте людяність під час...
Друзів мало звати у дорогу:
Бережіть їх, я прохаю вас.