Сатира или черный юмор по украински

Заповітник
(варіації на тему „Заповіту” Великого Кобзаря)

Як умру, то поховайте мене ... де прийдеться,
бо, гадаю, що невдовзі вже не доведеться
вибирати, де лежати вічно в домовині ...
Отаке у нас твориться в рідній Україні !

Дочекались ми нарешті волі і свободи.
Та куди ж тепер подітись бідному народу ?
Бо дорвалися до влади крикуни і хами.
Ділять все, що чесні люди творили віками.

Поміж тим не забувають гарно говорити,
закликати, обіцяти, інших пожурити.
А коли біля корита всі зберуться вмісті
честь і совість там дрімають, лиш би попоїсти !

Розтягли, що тільки можна – фабрики, заводи.
Не забули про палаци і про теплоходи.
Вже дісталися нарешті й рідної земельки.
От би кожному з них нею та набити пельку !

Щоб сповна наїлись твердю і прийшли до тями
та згадали, що колись їх народили мами.
Що існує ще на світі й Україна ненька,
але їм вона, як видно, зовсім не рідненька.
Що на світі є Вітчизна – наша Україна,
і що вічна тільки Вічність, лиш вона єдина.