Вже всохла сльоза...
Від старенької Неньки,
Що плаче, чекає своїх соколят...
Ти вибач Матусю...
Прости нас, рідненька...
Що ми вже на Небі...
В сімʼї янголят...
Вночі ми прийдемо
До рідної хати,
І цвітом вишневим...
Розквітне садок.
Не треба, Матусю
За це нас картати,
Ми самі зробили...
До, Б-га цей крок...
Дощами прольємо поля після суші,
Розквітнуть волошки і маки
на них,
Той цвіт, що співає для Вас, - наші душі...
А Зорі, що падають з Неба, - наш сміх...
Коли біля річки почуєш відлуння,
Прошу підійди до тихОї води...
I тільки не бійся святого чаклуння,
Мене ти побачиш... на хвилях ходи...
Мені вже не лячно...
Що Зорі не гріють...
Бо Ваше Матусю тепло, не забув...
То хай наші промені,
В душI зігріють...
Не плачте Рідненька...
Я ж тільки...Заснув…
VGK