Особисте...

Народився не тоді, коли бажав,
Серед хмар зарослої пустелі,
Те, що не хотів—одразу мав,
Що хотів — розбилося об скелі.

Скільки ще омріяних думок,
Темряві віддам, зламаю біллю,
Я зробив у всесвіт щирий крок,
А чи щирий був він-сам не вірю.

Може є за хмарами блакить,
Щастя — ні чи дотиків спіткання,
Під дощем говорять треба жить,
Розуміти сенс виразного мовчання.

Я не той, кого цілують звідусіль,
У чиїй на мить ховаються безодні,
Встигнеш ще набрати зайвих слів,
Стерти оплесками сонячні долоні.

На очах малюю тишу сноведінь,
Де почнеться завтрішнє минуле,
Уночі шукав свою дорослу тінь,
І не памʼятав, чи справді вона була.

Народився не тоді, коли бажав,
У думках квітучої пустелі,
Те, що не хотів—одразу мав,
Що хотів — розбилося об скелі.