Спитала у натхнення...

Спитала у натхнення:

Де блукало? Що бачило

І що знайшло цікаве.

Заглянула у очі сині-сині –

Розтанув іній у моїй душі.



Погладила волосся кучеряве,

Й схотілося мені, де діти правду,

Дістати олівець і в захалявну

Занести пару сотень рим-віршів.



Котилося натхнення лугом долу,

Ромашками квітчало мою голову,

А я жадала в снах туди – додому,

Де маків-цвіт і липи настій-чай,



Там байдуже, коли яка погода,

Мене там приймуть, і, схиливши голову,

Тихенько шепотіла, ніби квола:

«Не полишай мене і вибачай».



Пірнала муза в теплі води озера,

Ходила мовчки хвилями я босоніж

У тих далеких і забутих, росами

Мене купала доля – дивоцвіт.



А я ловила зорі, тихо косами

Сплітались люди, дії та емоції,

Котрих стрічала і при кожнім кроці я

Любила хай жорстокий, та мій світ.